Коли починається смерть культури, настає культура смерті

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути. (с. 197)

…Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі й не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілась, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозлітались хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають уже по-іншому. Нація навіть не косноязика. Нація недорікувата. Я розумію, все має свої історичні корені. Часом їх хочеться висмикнути (с. 156)

Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити. (с. 129)

Подробнее…

— Эй, а тебе разве можно тяжести носить?
— Все нормально, я только делаю вид.

- Ты что там дрочил?!
- А что такого? Парню в собственном гробу уже и вздёрнуть нельзя? Я вроде гостей не ждал…

- Как я выгляжу?
- Как хуй в смокинге!

- Да кто тебя знает? Вдруг ты вздрючил родную сестру ради ломтика сыра?
- Вообще-то я не ем сыр.
- Что делает тебя ещё похотливее, ублюдок!

- А мне послышалось, что кто-то тут решил ограбить банк.
- Не! Не-не, я сказал… подёргать шланг. Сеанс группового онанизма. Старый добрый дрочильный хоровод.

Подробнее…